вторник, 29 января 2013 г.

Коні норовисті.


Вздовж обриву, над проваллям, по самісінькому краю Я нагайкою щосили своїх коней поганяю,- Щось повітря мені мало: вітер п ю, туман ковтаю... Чую в згубному завзятті: пропадаю, пропадаю! Ну повільніше ви, коні! Пригальмуйте же! На тугий не зважайте батіг. Ну шо за коні норовисті... Як тут бути живим? Доспівати не встиг і дожити не зміг. Я дам коням води. Я настрою лади,- І ще мить постою На самому краю... Я загину- мов пушинку мене здує із долоні, І галопом сніжним ранком повезуть мене провулком,- Ви на крок повільний, тихий перейдіте, мої коні, Ну хоч трохи шлях продовжте до останього притулку! Приспів.......... Не спізнились ми, до Бога в гості спізнень не буває. Що ж там ангел так сердито і так голосно співає?! А, можливо,- це дзвіночок аж заходиться в риданнях, Чи кричу до коней я, щоб не несли меня так в санях?! Приспів.......... Перевод с русского Василия Фляка.

Комментариев нет:

Отправить комментарий